3.5 Дифракція світла. Принцип Гюйгенса-Френеля. Метод зон Френеля для розрахунку дифракційної картини

Дифракцією світла називається сукупність явищ, зумовлених хвильовою природою світла, і заключається в перерозподілі інтенсивності світла при поширенні його в середовищі з різкою неоднорідністю. Це приводить до того, що світло, подібно звукові, огинає малі перешкоди, не утворюючи різкої тіні. Тобто спостерігається відхилення поширення світла від прямолінійного.

Розрізняють дифракцію Френеля від точкового джерела в розбіжних променях, коли фронт хвилі має сферичну форму, і дифракцію Фраунгофера в паралельних променях, коли фронт хвилі плоский.

Задача розрахунку дифракційної картини така ж, як і розрахунок інтерференційної картини – це знаходження положення максимумів і мінімумів інтенсивності світла. Математичний розв’язок цієї задачі досить складний. Ми з ним  познайомимося пізніше. А зараз розглянемо простіший, графоаналітичний метод зон Френеля. Він оснований на принципі Гюйгенса-Френеля, який має такі три положення.

  1. Будь-яке точкове джерело світла S можна замінити еквівалентною йому системою вторинних джерел, розміщених по довільній замкнутій поверхні, яка охоплює це джерело. Для зручності вибирають поверхню, яка співпадає з однією із хвильових поверхонь. Тоді всі вторинні джерела будуть мати однакову фазу і будуть когерентними.
  2. Якщо вторинні джерела вибрані на одній хвильовій поверхні, то інтенсивність вторинного випромінювання однакових по площі ділянок однакова.
  3. Вторинне випромінювання поширюється в сторону зовнішньої нормалі до поверхні, тобто в сторону її опуклості. При цьому із збільшенням кута між нормаллю і напрямком випромінювання його інтенсивність зменшується (рис.3.12).

Розрахунок дифракційної картини по розглядуваному методу оснований на розбитті хвильової поверхні (поверхні вторинних джерел) на зони Френеля так, щоб випромінювання від відповідних точок сусідніх зон приходило в точку спостереження  Р у протифазі, тобто щоб різниця ходу від них дорівнювала  . В цьому випадку сусідні зони будуть одна одну послаблювати. Тому очевидно, коли в точку спостереження прийде випромінювання від парної кількості зон Френеля буде мінімальна інтенсивність, якщо ж від непарної буде максимум (одна зона виявиться не компенсованою).
Розглянемо точкове джерело S і розіб’ємо сферичну хвильову поверхню на зони по вказаному правилу (рис.3.13).

Точкове джерело S замінене еквівалентними йому вторинними джерелами, розміщеними на сферичній хвильовій поверхні радіусом а. До точки спостереження Р відстань дорівнює b (відрізок ОР). Із точки Р знаходимо на сферичній поверхні геометричне місце точок, віддалених від неї на відстань   Це коло, яке вирізає сферичний сегмент – першу зону Френеля. Аналогічну операцію проводимо відрізками 

 

Проведені сусідні кола вирізають за сферичній поверхні послідуючі зони Френеля, які мають форму кільцевих смуг. Знайдемо площу m-ї зони, скориставшись відомою із математики формулою площі сферичного сегменту  (рис.3.14), де h – стрілка сегменту, а –радіус кривизни. Площа m-ї зони ΔSm дорівнює різниці площ сферичних сегментів із стрілками hm+1 і hm Зайдемо стрілку hm, записавши теорему Піфагора для    загального катета rm двох утворених прямокутних трикутників

(3.16)

Після спрощень

(3.17)

Так як b >> λ, другим доданком в чисельнику знехтували (bλ >> λ2).

Таким чином площа m-ї зони Френеля

(3.18)

Одержали, що плаща зони не залежить від m, тобто площі всіх зон однакові, а отже у відповідності із 2–м положенням принципу Гюйгенса-Френеля інтенсивність вторинного випромінювання всіх зон теж однакова. Але з ростом номера m зони монотонно зростає кут α (див. рис.3.13), під яким вторинні промені ідуть в току спостереження Р. Тому у відповідності із 3–м положенням принципу Гюйгенса-Френеля інтенсивність вторинного випромінювання (Іm) монотонно зменшується з ростом m, тобто маємо монотонно спадаючий ряд   Так як фази коливань від сусідніх зон відрізняються на π, то результуюча інтенсивність знаходиться як сума знакозмінного ряду   Знайдемо цю суму, записавши кожний позитивний доданок як суму його двох половин і згрупувавши доданки по три: від’ємний і по дві половини сусідніх доданків

(3.19)

Тут кожний вираз у круглих дужках дорівнює нулю, так як  із-за монотонного зменшення інтенсивностей можна вважати, що

Знайдемо і цінимо радіус зовнішньої границі m-ї зони rm. Для цього підставимо hm із (3.17) у вираз для rm (3.16)

знехтували як величиною вищого порядку малості. Одержуємо

(3.20)

При m = 1,  a = b = 1м,  λ = 0,5∙10-6 м     r1 = 5∙10-4м = 0,5 мм.

Отже, якщо між джерелом S  і точкою спостереження Р, які знаходяться на відстані a + b = 2м посередині поставити непрозорий екран з отвором радіусом 0,5мм, то залишиться відкритою тільки перша зона Френеля і інтенсивність буде дорівнювати І1, тобто зросте в 2 рази, порівняно з виразом (3.19).

Подальше збільшення інтенсивності (суми ряду (3.19)) можна досягти , якщо поставити екран, який би пропускав випромінювання тільки від парних, чи непарних зон, тобто через одну. Тоді випромінювання будуть мати однакову фазу і будуть підсилювати одне одного.

Ще більше зростання суми (3.19) можна досягти, якщо поміняти знак у доданках через один, тобто змінити фазу випромінювання на протилежну через одну зону. Цього можна досягти, пропускаючи випромінювання від цих зон  через оптичне середовище з іншим показником заломлення, ніж від решти зон. Можна підібрати таку товщину, щоб оптична різниця ходу склала половину довжини хвилі. Тоді у точку спостереження прийдуть вторинні промені від усіх зон в однаковій фазі і інтенсивність ще більше виросте.

You must be logged in to post a comment.

Фізика