3.8 Дифракційна гратка та її роздільна здатність

Сукупність великої кількості паралельних щілин, розділених непрозорими проміжками, називається дифракційною граткою (рис.3.18).
Вона використовується для спектрального аналізу випромінювання. Відстань d між відповідними точками сусідніх щілин називається періодом дифракційної гратки. Як правило, ширина щілин b і ширина непрозорих проміжків однакова. Тому d=2b. При дифракції світла на дифракційній гратці необхідно враховувати не тільки дифракцію на одній уособленій щілині, а і результат інтерференції (накладання) променів в точці спостереження Р, які ідуть від різних щілин. Якщо в напрямку φ на точку спостереження кожна щілина дає дифракційний мінімум, то ясно, що всі щілини дадуть в цьому напрямку мінімум. Це головний мінімум. Але якщо кожна щілина в деякому напрямку дає дифракційний максимум, то це ще не означає, що при накладенні коливань від різних щілин дасть максимум інтенсивності. Це залежить від оптичної різниці ходу променів від сусідніх щілин. Дійсно, представивши коливання від кожної щілини вектором із врахуванням їх фаз, як це робилось при побудові векторних діаграм (див. розділ 1.16), інтенсивність результуючого коливання знайдеться як векторна сума інтенсивностей від кожної щілини   Вона може дорівнювати нулю, коли різниця фаз коливань від сусідніх щілин буде цілократною 

Наприклад, при N = 2 (дві щілини)  коли коливання від кожної щілини приходять у точку спостереження в протифазі, буде мати місце мінімум інтенсивності. При  N = 3 різниця фаз для одержання мінімуму повинна бути 120о, або 240о. Виникає два додаткових мінімуми. Для    N  = 4 мінімум виникає при трьох можливих значеннях різниці фаз коливань від сусідніх щілин: 90о, 180о і 270о. Отже, в загальному випадку N щілин виникає крім головного мінімуму ще (N-1) додатковий мінімум. І чим більша кількість щілин, тим більше мінімумів, а отже у відповідності із законом збереження енергії, інтенсивності максимумів буде більшою, тобто максимуми будуть більш гострими.

Для того, щоб спостерігались головні максимуми, оптична різниця ходу променів від сусідніх щілин повинна бути цілократною довжині хвилі

(3.24)

де k =0, 1, 2,… – називається порядком максимуму.

Між головними максимумами знаходиться  N мінімумів. Тому їхнє положення відповідає умові

(3.25)

Із (3.24) видно, що положення головних максимумів для різних довжин хвиль буде спостерігатись під різними кутами φ, тобто вони будуть на екрані зміщені один відносно одного. Прийнято вважати, що ці максимуми, які перекриваються, можна надійно розділити, коли вони зміщені на відстань не меншу, ніж до першого додаткового мінімуму (рис.3.19). Запишемо умову головного максимуму для довжини хвилі λ1 і першого додаткового мінімуму для довжини хвилі λ2.

   

Для надійного розділення необхідно, щоб

Одержуємо

або

Вираз

(3.26)

називається роздільною здатністю дифракційної гратки. Чим більша кількість щілин N і чим більший порядок максимуму, тим більша роздільна здатність, тобто тим з меншою різницею значень довжин хвиль можна надійно розділити положення головних максимумів.

Наприклад. Нехай  N=1000, k = 1, λ2 = 5000 Å.

Одержимо

Це означає, що випромінювання із довжинами хвиль 5000 Å і 5005 Å такою граткою можна надійно розділити навіть у спектрі першого порядку.

You must be logged in to post a comment.

Фізика