3.11 Природне і поляризоване світло закони Брюстера і Малюса. Ефект Керра

Світловим вектором прийнято називати вектор напруженості

електричного поля електромагнітної хвилі. Якщо коливання світлового вектора хаотичні (як за напрямком так і за величиною), світло називається природним. Схематично будемо зображати його як на рис.3.22.

Якщо коливання світлового вектора якимось чином впорядковане, світло називається поляризованим. Наприклад, коли світловий вектор коливається в одній площині (рис.3.23), маємо плоскополяризоване світло. Якщо кінець світлового вектора описує еліпс, маємо еліптично поляризоване світло, якщо коло – поляризоване світло по колу. Розрізняють світло правої чи лівої поляризації, в залежності від напрямку обертання світлового вектора.

Поляризація світла відбувається при його відбиванні і заломленні. При падінні природного променя 1 (рис.3.24) на поверхню прозорого діелектрика, наприклад на скляну пластинку, відбитий та заломлений промені стають частково поляризованими. У відбитому промені 2 переважають коливання світлового вектора перпендикулярно до площини падіння, позначені точками, а у заломленому 3 – коливання у площині падіння, позначені рисками.

Шотландський фізик Д.Брюстер (1781-1868) експериментально встановив, що при певному куті падіння  α = θБр відбитий промінь повністю поляризований. Заломлений же залишається частково поляризованим. При цьому відбитий і заломлений промені взаємно перпендикулярні, тобто 

Вилучивши із закону заломлення

кут β, одержуємо закон Брюстера

(3.28)

Поляризація світла відбувається також після проходження через оптичне середовище з анізотропними властивостями, коли промені з різною площиною поляризації поглинаються неоднаково. Це явище дихроїзму характерне, наприклад, для кристалів турмаліну, герапатит. Із цих кристалів виготовляють поляроїди. Таке селективне поглинання пояснюється різною енергією збудження молекул цих кристалів в залежності від напрямку коливання світлового вектора. У вихідному промені переважають ті коливання, в напрямку яких енергія збудження молекули більша, тому вони поглинаються в меншій мірі. Після проходження природного світла через такі поляроїди одержується частково поляризоване світло (рис.3.25), яке характеризується ступінню поляризації

(3.29)

Для природного світла Jmax = Jmin , тому Р = 0. Для повністю плоско- поляризованого світла Jmin = 0, тому Р = 1.

Плоскополяризоване світло одержують також після пропускання природного через кристали з подвійним променезаломленням, наприклад кристали ісладського шпату, кристали кварцу.

Це явище заключається в тому, що природний промінь розділяється на два повністю поляризованих у взаємно перпендикулярних площинах промені, які називаються звичайним і незвичайним (рис.3.26). Але є напрямки, в яких промінь не роздвоюється. Ці напрямки називаються оптичними осями кристалу. Звичайний промінь має постійний показник заломлення no, а незвичайний характеризується різним показником заломлення ne у різних напрямках.

Розділити ці два промені вдалося шотландському фізику У.Ніколю (1768-1851), використавши явище повного внутрішнього відбивання у сконструйованій ним призмі (призмі Ніколя) (рис.3.27).

Прилад, за допомогою якого природний промінь відрізняють від поляризованого, називають аналізатором. Роль аналізатора може виконувати будь-який поляризатор. Інтенсивність (І) поляризованого світла, що проходить через аналізатор,  залежить від кута φ між площиною поляризації променя та оптичною віссю (площиною пропускання) аналізатора (рис.3.28).

Світловий вектор Ео падаючого променя розкладаємо на два: паралельний оптичній осі Е, який проходить за аналізатор, і перпендикулярний Е, який поглинається. Видно, що                    .   (3.30)

Оскільки енергія коливань пропорційна квадрату амплітуди (див. розд. 1.6), то інтенсивності теж будуть пропорційні квадрату  амплітуди, тобто

(3.31)

Підносимо (3.30) до квадрату, і з врахуванням (3.31) одержуємо

(3.32)

закон Е.Малюса (1775-1812, франц. фізик): інтенсивність J плоскополяризованого світла, що проходить через аналізатор, пропорційна квадрату косинуса кута між площиною поляризації падаючого променя та оптичною віссю аналізатора.

Деякі кристали і розчини здатні повертати площину поляризації світла. Такі речовини називаються оптично активними. Це кварц, скипидар, водний розчин цукру, тощо. У 1875 р. шотландський фізик Д.Керр (1824-1907) відкрив електрооптичний ефект – виникнення штучної анізотропії оптичних властивостей під дією електричного поля у нітробензолі. Оптично ізотропна речовина, поміщена в електричне поле, стає анізотропною, набуває властивостей одноосного кристалу, оптична вісь якого направлена вздовж поля. Це явище одержало назву ефекту Керра. Воно застосовується при створенні швидкодіючих оптичного затворів і модуляторів світла, необхідних для швидкісного фотографування. Між двома поляризаторами Р1 і Р2 (рис.2.29) , оптичні осі яких взаємно перпендикулярні (схрещені  роляризатори), знаходиться плоский конденсатор, всередині якого знаходиться прозора посудина з налитим нітробензолом. Вектор напруженості електричного поля конденсатора перпендикулярна до світлового променя. У відповідності з законом Малюса (3.32) схрещені поляризатори Р1 і Р2 світло не пропускають (cos90о = 0). Якщо ж між ними помістити ще один поляризатор Р3, оптична вісь якого утворює непрямий кут з оптичними осями крайніх поляризаторів, то світло через таку систему проходить. Дійсно, поляризатор Р3 фактично обертає площину поляризації після проходження Р1 на деякий кут φ. Тоді до другого поляризатора Р2 прийде промінь, площина поляризації якого дорівнює 90о– φ. Обидва кути непрямі і кажуть поле зору просвітлюється. В якості третього поляризатора виступає елемент Керра. Подаючи на конденсатор електричні П-імпульси, одержуємо світлові П-імпульси майже з такими ж крутими фронтами (~10-11÷10-12сек).

 

You must be logged in to post a comment.

Фізика